Давайте разглянемо декілька прикладів яким чином можно відстояти свої права в спорі з представниками ДАІ 

Перевищення швидкості

Відповідальність за перевищення швидкості більш ніж на 20 км/год. передбачена ч. 1 ст. 122 КпАП України.

Адмінстягнення передбачено у вигляді накладення штрафу від 15 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - н.м.д.г.). 

Постанова виноситься посадовою особою ДАІ (міліції), у тому числі на місці порушення.

Перевищення встановлених обмежень швидкості руху більш ніж на 50 км/год. - передбачено ч. 3 ст. 122 КпАП.

Адмінстягнення: накладення штрафу від 30 до 40 н.м.д.г. 

Розглядати справу про адміністративне правопорушення і накладати стягнення мають право працівники ДАІ, які мають спеціальні звання (п. 3 ч. 2 ст. 222 КпАП).

Якщо ж яке-небудь з перерахованих вище порушень (ч. 1, 2 ст. 122 КпАП) стало причиною створення аварійної обстановки, то розмір штрафу для порушника складе від 40 до 50 н.м.д.г. або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 6 місяців до 1 року (ч. 4 ст. 122 КпАП).

Питання створення аварійної обстановки докладно викладено в підрозділі "Створення аварійної обстановки" даного ресурсу.

Слід пам'ятати, що факт скоєння зазначеного правопорушення (в тому числі, створення аварійної остановки) інспектор ДАІ повинен підтвердити доказами (ст. 251 КпАП):

- поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків;

- показань технічних приладів та засобів, що мають функції фото-, кінозйомки і відеозапису.

Іншими доказами зазначене правопорушення підтверджено бути не може.

В тому числі, виходячи з зазначеного формулювання, не можуть бути доказом показання приладів, які вимірюють швидкість, але не мають функцій фотографування або відеозапису.

Відсутність такої функції приладу автоматично робить неможливим використання результатів вимірювання таким приладом як доказу. У разі застосування співробітниками ДАІ приладів та засобів вимірювання швидкості, які не мають функції фото- або відеофіксації, слід пояснити співробітнику ДАІ неможливість використання як доказу у справі про адміністративне правопорушення, а якщо складається адмінпротокол та постанова, внести ці аргументи до складу своїх пояснень. 

Відповідно до ст. ст. 10 - 15 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", вимірювання, що проводяться для суду та правоохоронних органів, належать до сфери державного метрологічного контролю та нагляду. Це означає, що кожен тип засобу вимірювальної техніки повинен бути допущений до застосування в Україні у встановленому порядку, а кожен примірник такого засобу - пройти відповідну повірку, що повинно підтверджуватися документами та/або знаками на самому приладі (свідоцтвом про реєстрацію типу вимірювального засобу, свідоцтвом про повірку або відповідним штампом).

Відсутність документів про допуск типу засобу вимірювальної техніки та/або повірку самого засобу чи прострочення повірки тощо робить неможливим використання результатів вимірювань як доказу.

Навіть використання приладів (зокрема, типу "Візир"), які мають функції фото- або відеозйомки, не гарантує належності виміряної швидкості саме сфотографованому транспортному засобу, оскільки дальність дії радара значно перевищує дальність фотографування або відеозйомки, також може перевищувати і кут розповсюдження радіохвиль. З цієї причини можлива ситуація, коли зафіксовано швидкість зовсім іншого автомобіля. Це також слід мати на увазі при бажанні вести аргументований захист.

Важливе значення має визначення зони того чи іншого обмеження швидкості.

Зокрема, це стосується визначення та меж населеного пункту.

Згідно з п. 1.10 ПДР населеними пунктом є територія, яка має дві ознаки: забудована та позначена відповідними дорожніми знаками. Якщо немає хоч однієї з цих ознак, то населеним пунктом дана територія не є.

Відповідно до опису знаків 5.45, 5.46 (населений пункт) (розділ 33 ПДР) вони повинні встановлюватися на фактичній межі забудови, що прилягає до дороги.

За таких умов у випадках, коли відповідні знаки встановлюються далеко від фактичної межі забудови, така територія до початку забудови не відповідає визначенню населеного пункту, самі ж знаки встановлені із порушенням вимог ПДР та стандартів, а тому відповідні обмеження швидкості на цих ділянках не діють.

У випадку якщо обмеження швидкості встановлено знаком 3.29 (обмеження максимальної швидкості), слід знати, що даний знак має зону дії до найближчого перехрестя або до закінчення населеного пункту (розділ 33 ПДР).

При цьому табличкою 7.2.1 може бути тільки зменшено, а не збільшено зону його дії. Тому у випадку, якщо дана табличка позначає більшу зону дії знака ніж до найближчого перехрестя, зона дії знака все ж розповсюджується до перехрестя. 

Важливим моментом є те, що можуть вводитися тимчасові та постійні додаткові обмеження дозволеної швидкості руху (п. 12.10 ПДР у редакції від 18.07.2012). При цьому разом із знаками обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 обов'язково додатково встановлюються відповідні дорожні знаки, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об'єкта.

Обмеження дозволеної швидкості руху (дорожні знаки 3.29 та/або 3.31 на жовтому фоні; п. 12.10¹ ПДР у редакції від 18.07.2012) вводяться тимчасово виключно:

а) у місцях виконання дорожніх робіт;

б) у місцях проведення масових або спеціальних заходів;

в) у випадках, пов'язаних із стихійними (погодними) явищами.

Обмеження дозволеної швидкості руху вводяться постійно виключно (п. 12.10² ПДР у редакції від 18.07.2012):

а) на небезпечних ділянках доріг та вулиць (небезпечні повороти, ділянки з обмеженою видимістю, місця звуження дороги тощо);

б) у місцях розміщення наземних нерегульованих пішохідних переходів;

в) у місцях розташування стаціонарних постів Державтоінспекції;

г) на ділянках доріг (вулиць), прилеглих до території дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, дитячих оздоровчих таборів.

У разі коли дорожні знаки обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 встановлені з порушенням визначених ПДР вимог щодо їх введення чи з порушенням вимог національних стандартів або залишені після усунення обставин, за яких їх було встановлено, водій не може бути притягнений до відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху (п. 12.10 ПДР у редакції від 18.07.2012).

У разі наявності зазначених заперечень проти порушення їх необхідно внести до своїх пояснень до адмінпротоколу, а потім залежно від того, яким органом розглянуто справу, оскаржити постанову посадової особи ДАІ. 

Ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах

Зазначене правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП.

Для того щоб визначитися із методами захисту, слід чітко розуміти, який саме обсяг обов'язків має водій при проїзді пішохідного нерегульованого переходу.

Так, відповідно до п. 18.1 ПДР, водій, наближаючись до такого переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а за необхідності зупинитися, щоб дати їм дорогу.

Із цього випливає, враховуючи визначення пішохідного переходу у п. 1.10 ПДР (серед іншого, що це - ділянка проїзної частини), що необхідність таких дій водія виникає, коли пішоходи вже перебувають на переході у той час, коли транспортний засіб наближається до нього, а не підходять до нього тротуаром або узбіччям.

Такий обов'язок виникає, коли на переході перебувають не будь-які пішоходи, а лише ті, для яких може бути створено перешкоду чи небезпеку. 

Пункт 1.10 ПДР визначає перешкоду та небезпеку для руху стосовно транспортних засобів. Але якщо застосувати ці визначення до пішоходів (а інших визначень жоден нормативний акт не дає), то звідси випливає, що передбачений п. 18.1 обов'язок виникає у водія тоді, коли для уникнення наїзду пішохід, у разі проїзду транспортного засобу, був би змушений змінити напрямок або швидкість руху чи зупинитися. Якщо пішохід може продовжити рух із збереженням швидкості та напрямку без небезпеки зіткнення, то такого обов'язку у водія не виникає. Відповідно, проїзд переходу у момент, коли пішоходи переходять іншу смугу руху або тільки виходять на перехід із тротуару, не є порушенням вимог п. 18.1 ПДР.

Оскільки сам склад зазначеного правопорушення передбачає наявність на переході пішоходів, очевидно, що це правопорушення не може бути вчинене за відсутності свідків та/або потерпілих. Відповідно до ст. 256 КпАП, дані свідків та потерпілих, якщо вони є, повинні бути вказані у протоколі про адміністративне правопорушення. Якщо співробітник ДАІ відмовився внести до протоколу дані інших свідків, наприклад пасажирів транспортного засобу, у своїх поясненнях до протоколу водій може зробити це самостійно. 

Також у своїх поясненнях необхідно вказати, що пішоходи у момент проїзду транспортного засобу тільки виходили на перехід або що вони у момент його проїзду переходили інші смуги руху, швидкості та напрямку руху не змінювали, потреби у цьому не було, оскільки небезпеки наїзду не існувало. А отже, не виникло обов'язку водія, передбаченого п. 18.1 ПДР.

У разі якщо дані пішоходів співробітником ДАІ не зафіксовані, слід вказати на це у поясненнях та зробити запис про невідповідність протоколу вимогам ст. 256 КпАП.

У разі звернення до суду з метою оскарження постанови, винесеної співробітником ДАІ, необхідно спиратися на ті ж аргументи та правові норми, за наявності свідків - просити викликати їх у судове засідання.

Відомі випадки, коли співробітники ДАІ провокують порушення за допомогою "підставного" пішохода, який виходить на перехід безпосередньо перед транспортним засобом. Якщо є підозри, що співробітники ДАІ діяли щодо Вас саме таким чином, необхідно при поданні документів до суду заявити клопотання про витребування з відповідного органу ДАІ копій усіх адмінпротоколів, складених зазначеним екіпажем або співробітником ДАІ у день, коли протокол та постанову склали щодо Вас. Збіг даних "потерпілого" пішохода в усіх або значній частині протоколів буде доказом провокації співробітників ДАІ. Також допоможе виклик зазначеного пішохода у судове засідання.

Порушення правил зупинки і стоянки

Таке порушення передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП України, а у разі якщо воно створює загрозу безпеці руху або перешкоду дорожньому руху, - ч. 3 зазначеної статті. У першому випадку справу розглядає уповноважена посадова особа міліції, у т. ч. на місці порушення. У другому випадку справи розглядаються судами. 

Найбільш розповсюджені випадки притягнення до відповідальності за порушення правил зупинки та стоянки - це здійснення їх у заборонених для цього місцях. Перелік таких місць вказаний у п. п. 15.9, 15.10 ПДР. Цей перелік є виключним. І враховуючи положення п. 1.1 ПДР, ніякі органи влади, зокрема місцевої, не можуть змінювати його, вводячи інші заборони (інакше як у конкретних місцях за допомогою засобів регулювання дорожнього руху).

Тому у разі звинувачення у порушенні правил зупинки та стоянки при здійсненні їх у місцях, не позначених знаками та розміткою, та таких, що не входять до зазначеного переліку, необхідно вказати на це співробітнику ДАІ (запропонувати знайти саме таку заборону у ПДР), а також, у разі складання протоколу, зробити відповідний запис у своїх поясненнях.

Також треба пам'ятати, що у ряді випадків у цьому переліку відстань до тих чи інших об'єктів, ближче до яких не можна здійснювати зупинку або стоянку, викладена у метрах. За таких умов для доказування того, що ця відстань була меншою, необхідно провести вимірювання, які б відповідали вимогам Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", вимірювання, що проводяться для суду та правоохоронних органів, відносяться до сфери державного метрологічного контролю та нагляду. Це означає, що кожен тип засобу вимірювальної техніки повинен бути допущений до застосування в Україні у встановленому порядку, а кожен примірник такого засобу - пройти відповідну повірку, що повинно підтверджуватися документами та/або знаками на самому приладі (свідоцтвом про реєстрацію типу вимірювального засобу, свідоцтвом про повірку або відповідним штампом), без чого використання результатів вимірювань як доказу правопорушення буде неможливим. У разі складання протоколу на це також необхідно вказати у своїх поясненнях. 

У разі притягнення до відповідальності за зупинку та стоянку у зоні дії заборонних знаків необхідно знати зону дії відповідних знаків, яка зазначена у розділі 4 додатка 1 до ПДР. При цьому вона практично збігається із зоною дії багатьох інших заборонних знаків (які забороняють рух, обмежують швидкість тощо), але при цьому зона дії згаданих знаків розповсюджується тільки на той бік дороги, на якому їх встановлено. Якщо співробітником ДАІ складається протокол про зупинку або стоянку, заборонену знаком, зона дії якого насправді не поширюється на вказане місце, це необхідно зазначити у своїх поясненнях.

У разі винесення співробітником ДАІ постанови за вказане правопорушення вона оскаржується у загальному порядку.

У разі складання протоколу про порушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КпАП, слід пам'ятати, що правопорушення, яке створило перешкоду чи небезпеку, не може бути вчинене за відсутності потерпілих та/або свідків. А за таких умов, як і при створенні аварійної обстановки, зазначення їхніх даних у протоколі є обов'язковим відповідно до ст. 256 КпАП. У разі якщо вони не наведені, протокол слід вважати таким, що не відповідає вказаній статті, а саме правопорушення, відповідно, недоведеним. Оскільки справи цієї категорії розглядаються судами, у протоколі слід вказати на ці обставини у графі для своїх пояснень, а до суду направити клопотання про закриття справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Проїзд на заборонний сигнал світлофора

Відповідальність за це порушення передбачена ч. 2 ст. 122 КпАП України.

Фіксація може відбуватися за допомогою технічних засобів чи приладів, що мають функцію фото- чи відеозапису, також постанова може виноситися інспектором безпосередньо на підставі візуальної фіксації. 

У випадку застосування засобів чи приладів, зазначених вище, слід застосувати звичайний порядок оскарження постанов, начальнику відповідного органу ДАІ або до суду, винесених за результатами фотофіксації, із особливостями, викладеними у цьому розділі. 

Для того щоб ефективно захищатися від обвинувачень у вчиненні зазначеного порушення, слід чітко знати значення та вимоги сигналів світлофора (п. 8.7.3 ПДР).

Так, наприклад, контурні стрілки, нанесені на основні сигнали світлофора, інформують водіїв про наявність додаткової секції світлофора; за відсутності таких стрілок водій може посилатися на те, що він не міг знати про наявність додаткової секції, якщо на нього складають протокол за проїзд у напрямку вимкненого сигналу додаткової секції, у темний час доби тощо. Аналогічно зелений сигнал, що мигає, не є заборонним сигналом світлофора. Накладати стягнення за проїзд на нього співробітники ДАІ не мають права.

Є досить розповсюдженими ситуації, коли співробітник ДАІ після проїзду перехрестя зупиняє водія, який виїхав на перехрестя на дозвільний сигнал світлофора, й обвинувачує у порушенні вимог світлофора. Насправді водій на підставі п. 8.11 ПДР має право продовжити рух у такій ситуації, а відповідно до п. 16.8 ПДР він зобов'язаний це зробити за умови забезпечення безпеки. Але це не стосується випадків наявності стоп-лінії на виїзді або у середині перехрестя. 

З іншого боку, слід вказати (у т. ч. й у поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення), що у разі, коли співробітник ДАІ перебуває у кількох десятках метрів за перехрестям, він не може точно бачити, який сигнал світлофора горів для водія саме у момент виїзду на перехрестя (перетинання стоп-лінії), просто внаслідок кута зору співробітника ДАІ.

У разі складання співробітником ДАІ постанови за зазначене правопорушення вона оскаржується у загальному порядку.

Порушення рядності

Як правило, зазначені правопорушення кваліфікуються співробітниками ДАІ як порушення правил розташування транспортних засобів на дорозі (ч. 2 ст. 122 КпАП України).

Найбільш розповсюджені порушення у цій частині - рух у лівих смугах при вільних правих. Співробітники ДАІ трактують це як порушення п. 11.2 ПДР.

Спосіб захисту у цій ситуації - наголошувати у своїх поясненнях до протоколу на наявності перешкод для руху у правій смузі, наприклад, службового автомобіля ДАІ, інших припаркованих транспортних засобів тощо. Також причиною руху не у правій смузі може бути поганий стан дорожнього покриття на ній (ями, колії тощо), що часто зустрічається на дорогах, які мають кілька смуг руху у даному напрямку. За необхідності надсилається запит до відповідних дорожніх служб, як зазначалося вище, й у разі оскарження постанови у судовому порядку відповідь надається до суду.

Інша розповсюджена ситуація - звинувачення з боку співробітників ДАІ у порушенні рядності, а також виїзді на смугу зустрічного руху, при відсутності розмітки. У цій ситуації слід наголошувати на тому, що за відсутності розмітки кількість смуг руху визначається самими водіями, відповідно до габаритів транспортних засобів тощо (п. 11.1 ПДР). До того ж, як правило, точно визначити на відстані, чи було порушення, навіть виїзд на смугу зустрічного руху, співробітник ДАІ без вимірювання відстані від транспортного засобу до правого та лівого краю дороги не може, навіть за умови фотофіксації. 

На це теж треба звернути увагу, у разі складання протоколу зробити відповідні пояснення. За наявності свідків - вписати їхні дані (у т. ч. пасажирів). При оскарженні постанови - користуватися цими даними та аргументами.

Порушення вимог дорожніх знаків та розмітки

Зазначене правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП.

Звичайно, досить часто протоколи та постанови (постанова виноситься співробітником ДАІ, який виявив порушення; протокол складається у випадку заперечення водієм скоєння порушення) за такі порушення складаються співробітниками ДАІ правильно. Але є багато випадків, коли протоколи та постанови складаються необґрунтовано, внаслідок незнання вимог ПДР самими співробітниками ДАІ або в розрахунку на незнання їх водіями.

Передусім, необхідно чітко знати зону дії кожного дорожнього знака. Так, дія більшості найпоширеніших заборонних дорожніх знаків (у т. ч. заборони руху взагалі або певним категоріям транспортних засобів, обмеження швидкості, заборони обгону, обмеження або заборони зупинки та стоянки тощо) розповсюджується до найближчого перехрестя після їх встановлення або до межі населеного пункту (що ближче) (опис у розділі 4 додатка 1 до ПДР). При цьому знаками, що відміняють дані обмеження або заборони, чи табличками "зона дії" зона дії знака може бути тільки зменшена, але не збільшена (вказівка на зменшення зони дії знаків табличками: розділ 3 додатка 1 до ПДР).

Слід також знати, що знаки, які забороняють або обмежують зупинку чи стоянку, розповсюджуються тільки на той бік дороги, на якому вони встановлені.

У зоні дії знака заборони обгону або розмітки 1.1 дозволяється обгін одиночних транспортних засобів, які рухаються зі швидкістю менше 30 км/год. (за умови забезпечення безпеки).

Описати у короткому розділі всі подібні особливості дії знаків чи розмітки неможливо, тому ми навели найбільш поширені приклади. Водію необхідно знати такі особливості і бути в змозі пояснити їх, за необхідності із посиланням на текст ПДР, співробітнику ДАІ. А у разі складання адмінпротоколу та постанови - дати відповідні пояснення у призначеній для цього графі протоколу.

Розповсюджена ситуація, коли співробітники ДАІ звинувачують водія у порушенні вимог знаків та розмітки, які відсутні (але повинні бути за схемою організації руху), або розмітки, котрої не видно внаслідок погодних умов (вкрита снігом), або знаків, розташованих із порушенням стандартів, через що їх не видно (велика висота встановлення, закриті гілками дерев тощо). У цій ситуації необхідно зазначити у своїх поясненнях ці обставини. Якщо постанова оскаржується у судовому порядку, одночасно з поданням документів до суду необхідно надіслати лист до відповідної дорожньо-експлуатаційної організації - щодо відсутності, стану або неправильного встановлення знаків чи розмітки, або запит про погодні умови до органів Гідромету. Відповідно до Закону України "Про звернення громадян" Ви отримаєте відповідь. Якщо у ній буде сказано, що щодо відсутності або стану знаків чи розмітки вжито або буде вжито заходів, чи підтверджена наявність снігового покриву у зазначений день, це буде доказом, який Ви зможете надати у суді, щодо відсутності порушення з Вашого боку. 

Порушення правил обгону

Дане правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КпАП.

При захисті слід мати на увазі визначення обгону у п. 1.10 ПДР, яке пов'язує його із виїздом на смугу зустрічного руху. Тобто будь-який маневр випередження без виїзду на смугу зустрічного руху обгоном не є.

Це є надважливим в умовах, коли складається спірна ситуація щодо того, чи випередження здійснено із виїздом на смугу зустрічного руху, що часто буває в умовах відсутності розмітки. У такій ситуації необхідно зазначити це у своїх поясненнях.

Це ж стосується і звинувачення у здійсненні "обгону з правого боку" - за існуючого визначення обгону такий маневр фактично неможливий. У своїх поясненнях необхідно це відзначити, зробивши акцент на тому, що за таких умов відбувалося саме випередження, а воно ПДР не заборонено.

Якщо порушення правил обгону, на думку співробітника ДАІ, полягає у тому, що створено перешкоду або небезпеку для руху інших учасників руху (того, кого обганяють, або зустрічного), то відповідно до ст. 256 КпАП і того факту, що таке порушення не може бути вчинено за відсутності свідків і потерпілих, дані яких, за їх наявності, повинні бути внесені до протоколу про адміністративне правопорушення, при відсутності у протоколі цих даних сам протокол є таким, що не відповідає вимогам закону, а порушення вимог ПДР недоведеним. За таких умов це необхідно відзначити у своїх поясненнях до протоколу (вписавши своїх свідків за їх наявності). У разі оскарження постанови - викласти зазначені аргументи.

Створення аварійної обстановки

Створенням аварійної обстановки є таке порушення Правил дорожнього руху, у результаті якого інші учасники руху були змушені різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення власної безпеки або безпеки інших громадян.

Це визначення передбачене ч. 4 ст. 122 КпАП України та не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідальність спеціально передбачена не за усі можливі порушення вимог ПДР, що спричинили створення аварійної обстановки, а тільки за правопорушення, передбачені ст. 122 КпАП та ст. 123 КпАП. Щодо інших порушень ПДР окрема відповідальність у випадку створення аварійної обстановки іншим учасником руху не передбачена.

Відповідно до зазначених норм закону (ч. 4 ст. 122, ч. 2 ст. 123 КпАП), створення аварійної обстановки повинно бути підтверджено поясненнями потерпілих, свідків, показаннями засобів фото- і відеоспостереження, іншими документами.

Тобто обвинувачення у створенні аварійної зупинки без підтвердження фотографіями або відеозаписом, чи без пояснень осіб, яким створена аварійна обстановка, чи очевидців, не може існувати. Без зазначених доказів не можна складати адмінпротокол за дане порушення. При тому, що сам характер правопорушення не дозволяє його вчинити без наявності потерпілих та/або свідків.

При цьому відповідно до ст. 256 КпАП, відомості про зазначених осіб повинні бути вказані безпосередньо у адмінпротоколі. Також повинно бути вказано, які саме заходи вжив інший учасник руху, оскільки це є необхідним елементом правопорушення.

Слід мати на увазі, що розгляд протоколів про зазначене адміністративне правопорушення віднесено до компетенції районних (міських) судів.

Очевидно, з цієї причини у даний період співробітники ДАІ складають протоколи за зазначене правопорушення, як правило, тільки у "крайніх" випадках. Але можливість необґрунтованого складання протоколу або штучного "прирівняння" до створення аварійної обстановки інших порушень ПДР не виключається.

При складанні адмінпротоколу за створення аварійної зупинки корисно вжити таких заходів. Відразу після зупинки співробітником ДАІ витратити якийсь час на спілкування з ним, внаслідок чого можливі свідки та потерпілі можуть залишити місце пригоди, якщо їх не зупинили відразу.

У випадку складання протоколу без зазначення свідків, потерпілих, а також конкретних заходів, які вжив інший учасник руху для забезпечення безпеки, на це слід обов'язково вказати у своїх поясненнях до протоколу. Якщо були свідки того, що аварійна ситуація не створювалася, у т. ч. й пасажири транспортного засобу, їхні дані слід вказати у своїх поясненнях. Пізніше (але до початку розгляду справи у суді) подати до суду письмове клопотання, у якому зазначити ті ж обставини, просити викликати до суду свідків, якщо вони були, потерпілих, для того щоб поставити їм питання про характер дій учасників пригоди тощо, за необхідності викликати до судового засідання співробітника ДАІ, який склав адмінпротокол. Також просити закрити справу за відсутності складу адміністративного правопорушення. У цій ситуації можливий варіант, що виконання усіх зазначених дій призведе до того, що сплине строк накладення адміністративного стягнення, і справу доведеться закривати у будь-якому випадку вже через закінчення цього строку.

Створення аварійної обстановки

Створенням аварійної обстановки є таке порушення Правил дорожнього руху, у результаті якого інші учасники руху були змушені різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення власної безпеки або безпеки інших громадян.

Це визначення передбачене ч. 4 ст. 122 КпАП України та не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідальність спеціально передбачена не за усі можливі порушення вимог ПДР, що спричинили створення аварійної обстановки, а тільки за правопорушення, передбачені ст. 122 КпАП та ст. 123 КпАП. Щодо інших порушень ПДР окрема відповідальність у випадку створення аварійної обстановки іншим учасником руху не передбачена.

Відповідно до зазначених норм закону (ч. 4 ст. 122, ч. 2 ст. 123 КпАП), створення аварійної обстановки повинно бути підтверджено поясненнями потерпілих, свідків, показаннями засобів фото- і відеоспостереження, іншими документами.

Тобто обвинувачення у створенні аварійної зупинки без підтвердження фотографіями або відеозаписом, чи без пояснень осіб, яким створена аварійна обстановка, чи очевидців, не може існувати. Без зазначених доказів не можна складати адмінпротокол за дане порушення. При тому, що сам характер правопорушення не дозволяє його вчинити без наявності потерпілих та/або свідків.

При цьому відповідно до ст. 256 КпАП, відомості про зазначених осіб повинні бути вказані безпосередньо у адмінпротоколі. Також повинно бути вказано, які саме заходи вжив інший учасник руху, оскільки це є необхідним елементом правопорушення.

Слід мати на увазі, що розгляд протоколів про зазначене адміністративне правопорушення віднесено до компетенції районних (міських) судів.

Очевидно, з цієї причини у даний період співробітники ДАІ складають протоколи за зазначене правопорушення, як правило, тільки у "крайніх" випадках. Але можливість необґрунтованого складання протоколу або штучного "прирівняння" до створення аварійної обстановки інших порушень ПДР не виключається.

При складанні адмінпротоколу за створення аварійної зупинки корисно вжити таких заходів. Відразу після зупинки співробітником ДАІ витратити якийсь час на спілкування з ним, внаслідок чого можливі свідки та потерпілі можуть залишити місце пригоди, якщо їх не зупинили відразу.

У випадку складання протоколу без зазначення свідків, потерпілих, а також конкретних заходів, які вжив інший учасник руху для забезпечення безпеки, на це слід обов'язково вказати у своїх поясненнях до протоколу. Якщо були свідки того, що аварійна ситуація не створювалася, у т. ч. й пасажири транспортного засобу, їхні дані слід вказати у своїх поясненнях. Пізніше (але до початку розгляду справи у суді) подати до суду письмове клопотання, у якому зазначити ті ж обставини, просити викликати до суду свідків, якщо вони були, потерпілих, для того щоб поставити їм питання про характер дій учасників пригоди тощо, за необхідності викликати до судового засідання співробітника ДАІ, який склав адмінпротокол. Також просити закрити справу за відсутності складу адміністративного правопорушення. У цій ситуації можливий варіант, що виконання усіх зазначених дій призведе до того, що сплине строк накладення адміністративного стягнення, і справу доведеться закривати у будь-якому випадку вже через закінчення цього строку.